Пам’ятник виноробу
м. Виноградів, вул. Миру, 2 (сквер біля римо-катол
ицького костелу Вознесіння)
Відкриття відбулось 28 серпня 2011 р., коли Виноградів відзначав 749-річницю з часу першої письмової згадки про місто. Пам’ятник закарпатського скульптора Михайла Колодка розмістили у центрі скверу (площа Миру) поблизу Вознесенського костьолу та монастиря францисканців. Розташування вважається вдалим – саме францисканці були першими, хто поширив на Виноградівщині культуру виробництва і споживання вина. Виноробський край не може обійтись без відповідного символу, впізнаваного багатьма. Ним і став винороб, в народі вже знаний як Мішко-бачі. Одягнений в угорський національний ко
стюм – на додачу з фартушком – вичавлює на давньому пресі виноград, з якого в майбутньому вийде «напій богів». У скульптурі використано спеціальне покриття для міді, щоб пам’ятка візуально постарішала. Інтерактивна скульптура дає кожному можливість «допомогти» виноробові витискати вино. Інша особливість: на пам’ятці є зображення давнього герба міста – три листки винограду і три грона. На урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника виноробу були присутні делегації з міст-побратимів Виноградова в Угорщині та Словаччині.
Мавзолей Ласло Оцела
м. Виноградів, вул. Копанська (схил Чорної гори)
Ласло Оцел (1849-1906 рр.) – перший інспектор шкіл Угочанського комітату (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).
30 нових шкіл, метеорологічна станція, перший спортивний клуб на Угочанщині. Все це заслуги однієї людини – Ласло Оцела. На посаду інспектора освіти був призначений в 1880 році Августином Трефортом, міністром освіти Угорщини. У Севлюші на нього чекали 23 роки насиченої праці і велике кохання місцевої панянки. Цією красунею була Луїза Перені, спадкоємиця численних статків родини барона Перені. Вони прожили довге спільне життя, але дітей не мали. Ласло Оцел першим покинув цей світ, а дружина Луїза на одному зі схилів Чорної гори встановила на його честь мавзолей з білого каменю.
Пам’ятник ліхтарю
м. Виноградів, вул. Миру, 54 (міська угорськомовна ЗОШ №3 ім. Жігмонда Перені)
У ХVІІІ-ХІХ ст. тут розміщувався Угочанський жупанат. Гасові лампи встановлено у 1898 р.
Згодом у 1912 році у Севлюші була збудована станція, яка базувалась на паровому двигуні незначної потужності, проте її було достатньо для освітлення міста. Доти ж на вулицях використовували гасові ліхтарі, два з яких збереглись і досі.
Фонтан
м. Виноградів, вул. Шевченка, 19
Відкр
иття фонтану відбулось у День 750-річчя міста – 28 серпня 2012 р. Автор проекту і скульптор – закарпатець Михайло Колодко.
Збудований в стилі ренесанс. Має основу в формі восьмигранника. На деяких гранях в камені вибита коротка історична довідка про місто. У центрі фонтану – дівчина ногами чавить виноград. Аналогічний фонтан в День Св. Іштвана (20 серпня), який вважається днем угорської державності, відкрито в місті-побратимі Виноградова – м. Егер (Угорщина) – як шана історії двох міст.
Погруддя Жігмонда Перені
м. Виноградів, вул. Миру, 54 (сквер міської угорськомовної
ЗОШ №3 ім. Жігмонда Перені) 
Встановлено 1906 року, але у 1944-му радянська влада демонтувала погруддя. Повторне відкриття відбулось 24 жовтня 1991 року у день 85-ої річниці першого відкриття – перед будинком колишнього Угочанського жупанату, а нині угорськомовної школи №3.
Рід Перені був впливовим та заможним, у володінні сім’ї були замки Канків і Нялаб з навколишніми територіями. Одним з найвідоміших представників родини був Жігмунд (1783- 1849) – меценат, активний громадський, політичний діяч та революціонер. В історії Севлюша (сучасний Виноградів) він залишив значний слід. Під його керівництвом, як жупана, місто зазнало свого розквіту. Брав активну участь у революції 1848-1849 рр. (здобуття національної незалежності Угорщини та припинення панування Австрії), за що був засуджений, а потім страчений у місті Буда 24 жовтня 1849 р.
Погруддя Бели Бартока
м. Виноградів, вул. Миру, 54 (сквер міської угорськомовної
ЗОШ №3 ім. Жігмонда Перені) 
Встановлений у 1999 році. Геніальний композитор, фольклорист, викладач, професор Будапештської музичної академії. Життя Бели Бартока (1881-1945) тісно пов’язане з Севлюшем. Тут він проживав у дитинстві (з 1889-1892 рр.). У приміщенні колишнього Угочанського жупанату (нині міська угорськомовна школа №3) 1 травня 1892 р. 11-
річний музикант дав свій перший публічний концерт і виконав власний твір «Течія Дунаю». Пам’ять про композитора у Виноградові бережуть: у 1982 р. з нагоди 90-річчя першого концерту відомого музиканта його іменем названа одна з вулиць міста. У 1988 р. відкрито кімнату-музей, у 1989 р. створено культурне товариство ім. Бели Бартока. Також у 1991 р. його ім’я присвоєно Виноградівській дитячій школі мистецтв. У 2013 р. вдруге встановлена меморіальна дошка (автор – виноградівець Микола Ігнатик) на фасаді будинку, де в 1889 -1892 роках жив юний Бела Барток з матір’ю і сестрою.
Капличка монахів-францисканців: м. Виноградів, вул. Миру, 3
Автор проекту і скульптор – закарпатець Михайло Колодко. У 2012 році в частину огорожі навколо комплексу костьолу і монастиря францисканців була вбудована капличка. В ній встановлені дві скульптури монахів. Один з них – Святий Франциск – тримає в руках гроно винограду, інший – монах-францисканець. Скульптура символічна, бо саме францисканцям приписують традицію поширення виноробства в нашому краї та місті. Монахи одягнені в традиційний одяг – хабіт, підперезаний мотузкою та босоніж.
Пам’ятник жертвам нацистських таборів
м. Виноградів, площа Миру (сквер)
Автор проекту і скульптор закарпатець Михайло Колодко.
Відкритий 5 липня 2014 р. у сквері на площі Миру. Пам’ятник має символічний зміст. Червона гранітна скеля – спокійне та непорушне існування міста до початку Другої Світової війни. Трагедія, що сталась згодом, втілена в чорну гранітну брилу, яка пересікає скелю – в кінці травня 1955 р. з вокзалу Севлюша трьома ешелонами було вивезено 9840 євреїв, з яких 95% загинули. Об’єднує кам’яний монумент бронзове коло з написами на 4 мовах: івриті, українській, угорській і русинській. Це рядки з вірша угорського поета Атілли Йожефа «…за минуле треба покаятися, аби мати майбутнє». На верхівці пам’ятника є чаша, де збирається дощова вода – своєрідна поїлка для пташок. Так автор скульптури хотів «дати пам’ятнику життя».
Пам’ятник Ангела Хранителя
м. Виноградів, площа Миру, 5
Скульптор – народний художник України Іван Бровді (уродженець Виноградівського району, с. Онок).
Найпримітніший монумент Виноградова, що стоїть біля адмінбудинку влади на гранітному постаменті. Після демонтажу пам’ятника Леніну цей постамент довгий час пустував. Згодом було прийняте рішення встановити скульптуру Ангела Хранителя міста. Пам’ятник відкрито 28 серпня 2003 р. на День міста, який співпадає з Храмовим святом – Днем Успіння Пресвятої Богородиці.
В одній руці Ангела – лаврова вітка – символ доброти, миру і злагоди, в другій – герб міста. Сучасний герб Виноградова поділений на чотири поля, в яких розміщені зелене гроно винограду зі стеблом та двома зеленими листками, риба срібного кольору, золотий жолудь із стеблом та двома листками, чорний рак з річки Ботар. У центрі герба – золотий лев, елемент родинного герба баронів Перені. Вся ця символіка відображає багатство та родючість місцевості.
Пам’ятник велосипеду
м. Виноградів, вул. Шевченка
Сучасний пам’ятник велосипеду – чи не найпопулярнішому засобу пересування у нашому краї та місті. Виготовлений студентами (Василь Криванич і Степан Руснак) Ужгородського художнього інституту ім. А. Ерделі.
Оригінальний пам’ятник, крім естетичного, виконує і технічне завдання: є паркуванням для власників двоколісного друга.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому
м. Виноградів, площа Миру (сквер)
Пам’ятник українському полководцю, державному діячу, гетьману.
Відкритий у 1954 р.
Погруддя Тарасу Шевченку
м. Виноградів, вул. Шевченка, 2
Споруджений у 1957 р. Бюст – бронза; постамент-залізобетон; 2.1 м.
Погруддя Олександру Духновичу
м. Виноградів, вул. Шевченка, 2
Роки життя: 1803 – 1865. Греко-католицький священик, русинський поет, письменник, громадський діяч. Будитель Закарпаття.
У 1925 р. в Севлюші на добровільні пожертви молодої закарпатської інтелігенції відкрито пам’ятник видатному підкарпатському «будителю» Александеру Духновичу. Зруйнований у 1947 р. У 2004 р. на кошти, зібрані учнівськими і педагогічними колективами шкіл Виноградівського району та інтелігенцією міста, встановлене нове погруддя.
Меморіальний комплекс воїнам-визволителям
м. Виноградів, площа Миру
Споруджений на честь загиблих воїнів Радянської 
Армії та партизан-підпільників у боях проти німецько-фашистських загарбників.
Відкрито у 1971 р.
Архітектор В. Власюк, скульптор Петро Мазур.
Пам’ятник воїнам-афганцям
м. Виноградів, площа Миру
У лютому 2014 року урочисто відкрито пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам. Захід приурочили до ювілейної 25-ої річниці виведення Радянських військ з Афганістану. Пам’ятний знак являє собою кам’яну брилу з двома чорними тюльпанами, викуваними з заліза, трьома гільзами та меморіальною дошкою з іменами загиблих та зниклих безвісти. До честі самих воїнів-афганців, вони власноруч працювали над закладенням фундаменту під пам’ятник.
